Він факелом горів,
Коли з братами йшов на ворогів
Та прапор синьо-жовтий над ними майорів...
Нажаль,загинув від рук російських катів.
Пишались батьки малим Юрком,
Любили й друзі його гуртом,
Бо він,як інші гімназисти,
Ходив охоче науку «гризти».
Любив співати,у футбола грати,
З дідусем на морі відпочивати.
А ще любив історію вивчати,
Бо мріяв по світу подорожувати.
Коли ж бо в столиці «повстав» Майдан,
Стриянин Юрко був уже там.
-Їдемо, батьку, систему міняти,
Корупції клятій роги ламати,-
Сказав син, і...полинув.
А згодом прямо з Майдану
Дяковський на Схід подався,
Бо ворог в Україну рвався.
Бився безстрашно в нерівних боях,
Дух Небесної Сотні вітав в бліндажах,
Що наводив на комунякiв жах.
Жорстоко познущались терористи,
Над полоненим гімназистом...
Поневічене тіло його привезли родині,
У цинковий домовині..
В Стрию,на кладовищі,
З’явилась свіжа могила,
Яку війна породила.
Схиляють голови над нею краяни,
Стежка до героя Юрка,- не зав’яне...