А чи знаєш ти,
Вельможний пане,
Чому лише в музеях,
Наші славні отамани?
А де ж сьогоднішні,живучі:
Мазепи,Орлики,Петлюри,
Від яких жахалися пани,
Як з приходом бурі?!
Нерівно дихали вони,
Коли з’являлися хлопи-орли.
І шляхетські маєтки трясли,
Та роздавали голоті,
Вкрадені злоті.
Тряслись коліна в буржуїна,
Бо в крові топилась рабська Україна.
Та чому й досі бідні українці,
По самісенькі вінця?
В чиїх руках булава держави?
Чи не заради барської слави?
А холопська чорнота
Й далі не бачить того добра...
Та колосить світами,
З порожніми торбами,
Щоб на подачки та пожертви,
Спасти дітей від голодної смерті.
А провладні, нікчемні воєводи,
Лиш теє роблять,
Що крадуть і наносять шкоди,
Знедоленому українському народу.
Тож,піднімайтесь з могил,
Сагайдачні,Хмельницькі,Скоропадські,
Та об’єднайтесь в кулак братський.
Викореніть в Україні
Порядки рабські!
Бо доки оті панські васали
Кров з нас будуть ссали?!